Бер 20, 2026
Якщо ви вже маєте щонайменше десять фото з площі Ринок і відвідали кілька ресторацій в її межах – то поповнити колекцію вражень можна й на площі Старий Ринок. До неї від Ратуші йти якихось п’ять хвилин.
Ця площа теж встелена бруківкою, але замість кольорових кам’яниць із середньовічною архітектурою тут архітектурний ансамбль складається із дещо обшарпаних дво- і триповерхових будинків пізньої австрійської забудови кінця 19-го – початку 20-го століття.
Водночас, саме так – з обшарпаною або й місцями обваленою штукатуркою – і виглядає більшість будинків старого Львова. Тому саме на Старому Ринку, а не на “декоративній” площі Ринок – і повстає справжній старий Львів.
Замість концептуальних ресторацій – тут, просто неба на лавках, можна зустріти місцевих “аборигенів” зі спиртними напоями в руках. Це теж стане певним знайомством з реальним Львовом: адже не всі львів’яни є завсідниками дорогих ресторацій.
Однак незалежно від місця – у кав’ярні чи на лавці – підслухати розмови місцевої компанії завжди цікаво: нерідко вони стосуються політики, де кожен учасник бесіди напевно знає, в чому причина всіх бід в Україні і як її врятувати від лихого.
А якщо вже зовсім захочеться побути на самоті з собою, то можна сховатися у одному з найдавніших храмів міста – церкві Святого Миколая, яка за кілька десятків метрів від Старого Ринку.
Високий замок – замість Ратуші
Щоб піднятися на оглядовий майданчик на будівлі Ратуші, доведеться подолати 408 сходинок, а щоб оглянути місто з найвищої гори міста – Замкової – треба піднятися на 413 метрів над рівнем моря.
Від площі Ринок на вершину неспішним кроком йти до години часу. Від Старого Ринку – трохи менше. Підбори вдягати не варто, не лише через нелегкий підйом, а й через бруківку, якою простелений увесь шлях до вершини.
За витримку – винагорода: єднання з природою, відсутність метушні, два оглядових майданчики на місто, можливість сфотографуватися з кам’яними левами, які є пам’ятками національного значення, та полазити на залишках мурів замку ХІІІ століття.
На початку нульових тодішній міський голова Любомир Буняк пропонував повністю відновити древній замок. Але ця ідея викликала в львів’ян лиш іронічну посмішку, зважаючи на космічну для міського бюджету вартість такого проекту.
Зараз у Львові обговорюють нову ідею “Як туриста затягти на Замкову гору” – будівництво фунікулера.
Однак поки це не переросло у наміри, і замок не став гамірним місцем, тут ідеально проводити романтичні побачення. Львів’яни також полюбляють зустрічати світанок на найвищій точці міста – у перший день Нового року, після випускних вечорів чи просто після веселої ночі.
Познайомившись з уніформою УПА, у якій з медовухою в руках зустрічає чоловік на вході у відому всім туристам “Криївку”, і випивши кілька чарок хренівки під пісні повстанців в цьому ж ресторані – варто таки глибше зануритися у тему українського визвольного руху на тверезу голову.
За кілометр-півтора від площі Ринок в бік Замкової гори знаходиться Музей визвольної боротьби України. Його відкрили у 2012 році, на п’ять років пізніше ніж “Криївку”.
Тут ви ніколи не побачите черг, як до “Криївки” – і, дуже ймовірно, будете чи не єдиним відвідувачем. Музей хоч і знаходиться лише на відстані десяти хвилин ходи від площі Ринок, але будь-яка його реклама відсутня, навіть на туристичних вказівниках.
В музеї оповідається не лише про діяльність УПА, а загалом про визвольну боротьбу українців протягом ХХ століття – українських Січових стрільців, армію Української народної республіки, українську дивізію “Галичина”, яка воювала на боці німецької армії.
На відміну від популярної ресторації, тут відвідувачам не дадуть потримати зброю в руках, частина якої зберігається за склом, а за фотографію на фоні гармати доведеться заплатити 20 гривень. Зате сплата за вхід в музей символічна – всього лише 10 гривень, що вдвічі дешевше, ніж одне пиво в “Криївці”.
Інтерактиву тут відчутно бракує. Утім, це властиво більшості львівських музеїв, до яких не добрались нові технології. Тому для кращого сприйняття інформації краще місце замовити екскурсію За майже годинну розповідь для дорослої компанії ціна 50 гривень – що в десять разів дешевше, ніж обід на кілька персон в ресторації на площі Ринок.
В музей краще не приходити в останню годину перед закриттям. Вже після четвертої години працівниці вам, напевно, скажуть: “Ми вже б хотіли йти додому, тому приходьте, будь ласка, завтра”, або просто – “Ми будемо скоро закриватися, у нас скорочений день”.
АДРЕСА: Лисенка, 23
Шукаючи австро-угорський дух в тематичних рестораціях з вигаданими легендами, – подекуди туристи забувають оглянути автентичні пам’ятки цього визначного для Галичини періоду.
Тож у фотозвітах туристів чомусь нечасто зустрінеш позування на фоні Львівського університету імені Івана Франка, у будівлі якого понад сто років тому засідав Галицький сейм.
Збудована у стилі неоренесансної архітектури Відня першої половини XIX століття, за своєю монументальністю і помпезністю це одна з найпомітніших історичних будівель Львова.
Від площі Ринок до університету варто йти через вулицю Коперника, щоб заодно сфотографуватися на фоні не меш величного і теж типового для Відня палацу Потоцьких, де за радянського часу і до кінця 90-х років був центральний ЗАГС.
Якщо в пишні зали палацу Потоцьких можна потрапити лише за гроші і з екскурсією, то при вході в університет охоронець може запитати студентський квиток. А на вихідні університет, зазвичай, зачинений.
Зате на вихідні лавки на площі перед університетом вільні від студентів – і тут можна годинами насолоджуватися неспішним ритмом справжнього Львова, вільного від туристичних натовпів.
Якщо сильно припікатиме сонце – можна сховатися в парку імені Івана Франка, якому вже понад триста років. Тут навіть збереглися кілька дубів з того часу.
АДРЕСА: Університетська, 1
В університет – під прикриттям богослужіння
Львівські університети загалом незаслужено позбавлені уваги туриста.
Наприклад, велична будівля Львівського університету безпеки життєдіяльності, схожа на замок, за ефектністю нічим не поступається Чернівецькому університету, який є головною туристичною візитівкою столиці Буковини.
Споруду в середині ХІХ століття зводив той самий архітектор, що й будівлю австрійського парламенту та віденського арсеналу. Тут розміщувався Будинок для інвалідів Галичини, скалічених у війнах.
Велична будівля Львівського університету безпеки життєдіяльності схожа на замок
Головний недолік університету як об’єкту для туристів – він працює у закритому режимі, оскільки підпорядковується Держслужбі з надзвичайних ситуацій.
Але, як кажуть місцеві, на подвір’я закладу можна потрапити вільно саме у неділю – сказавши, що йдете на богослужіння. На території знаходиться каплиця, яка теж цікава як окремий архітектурний витвір у візантійсько-грецьких формах.
Університет знаходиться відносно далеко від центру: півгодини пішої ходи від площі Ринок. Проте якщо ви зібралися на екскурсію у музей пивоваріння в підвалах Львівського пивзаводу, – то вам по дорозі. Заклад стоїть на кількасот метрів далі від заводу, по тій же вулиці Клепарівській.
АДРЕСА: Клепарівська, 35
Яскраві й барвисті замки у вітринах заманюють туриста в магазини карамельних виробів на бічних вуличках площі Ринок.
Усі шанси заманити туриста в один з найстаріших районів Львова – Підзамче та Рогатка – має ще один замок, унікальна архітектурна споруда з неоготичними вежами і баштою. Її збудовано ще на початку ХХ століття для фабрики спиртних напоїв. Згодом тут був винзавод, а ще пізніше – овочева база.
Уже декілька років ця споруда казкового вигляду називається “Фабрика повидла”. Всередині розташований мистецький центр, у якому час від часу відбуваються кінопокази, майстер-класи та перфоманси.
У 2015 році будинок купив австрійський історик Гаральд Біндер, який планує розвинути центр на високому рівні. Відтак, до цього району знову може повернутися гамір довоєнного часу, коли тут знаходився один з від’їздів в місто.
Зараз на Підзамче вкрай рідко заходить турист, адже завжди район був індустріальним, а тривалий час взагалі мав славу “бандитського”. Досі за звичкою деякі ріелтори відмовляють дівчат від оренди житла тут, переконуючи, що увечері ходити вулицями Підзамче і Рогатки небезпечно.
Ціни на оренду тут одні з найнижчих у Львові, житловий фонд старих будинків кінця ХІХ століття – у доволі занедбаному стані, тож район виглядає депресивним.
У район Підзамче вкрай рідко заходить турист
Водночас, ретрогради оберігають район Підзамче як останній острів старого Львова, “вільний від туристичної навали”. Те, що він досі не комерціалізований під туриста, яскраво демонструють совкові магазини і кафе.
АДРЕСА “Фабрики повидла”: Богдана Хмельницького, 124
Столітня тюрма – замість ресторану-катівні
Якщо ціль львівського вікенду не лише розважитися, але й вивчити історію краю, в тому числі, її трагічні сторінки, то незабутнє, хоча й моторошне враження обіцяє унікальний музей “Тюрма на Лонцького”.
Тут безкоштовний не лише вхід, але й екскурсії. На Лонцького не проводять атракцій, як, наприклад, в одній зі львівських ресторацій, де переодягнений середньовічний кат запихає у пивницю когось із гостей закладу.
Моторошне враження обіцяє унікальний музей “Тюрма на Лонцького”.
Але емоцій в реальній тюрмі не бракуватиме: стіни камер досі зберігають відчуття часів, коли тут допитували, катували й розстрілювали політв’язнів. Серед них найвідоміші – лідери ОУН Степан Бандера і Ярослав Стецько.
Тюрму використовувала і польська поліція, і німецьке Гестапо, і радянське НКВС.
Але саме з НКВС пов’язаний найстрашніший епізод з життя в’язниці. У червні 1941 року, залишаючи Галичину під натиском нацистських військ, радянські карателі розстріляли прямо в камерах та на подвір’ї тюрми близько тисячі в’язнів.
через дорогу від музею – Будинок органної та камерної музики, з найбільшим органом в Україні. Тож класичні мелодії допоможуть повернути спокій у думки після почутого у “Тюрмі”.
АДРЕСА: Степана Бандери, 1
Якщо в Парижі тисячі туристів стоять у черзі, щоб сфотографуватися з “Моною Лізою”, то у Львові треба вистояти чергу, щоб запхати руку в штани австрійському письменнику Захеру-Мазоху, металева скульптура якого з “сюрпризом” рекламує одну з популярних ресторацій.
Завдяки креативному розвитку львівських закладів харчування, коли похід на каву чи пиво перетворюються в цілу атракцію – турист все частіше робить вибір на користь чергової ресторації, аніж якогось музею. Тим паче, що старі музеї у Львові відверто віддають нафталіном і не розвиваються до вимог сучасності. Відтак, і за хлібом, і за видовищами – турист йде в кафе.
Тож частина музеїв сьогодні є тим місцем, де відносно спокійно і безлюдно. Серед них – Львівська національна галерея мистецтв.
Це, звісно, не паризький Лувр, але це – найбільший художній музей в Україні, в якому зібрані унікальні картини, скульптури, графіка та твори декоративного мистецтва країн Західної та Східної Європи.
Тут ви ніколи не побачите черг, хоча квиток на вхід коштує в десятки разів дешевше, ніж у будь-який європейський музей – 10 гривень.
Йти сюди від площі Ринок – максимум десять хвилин. Однак сюди мало хто доходить. Причина банальна – відсутність яскравої реклами.
АДРЕСА: Стефаника, 3
Ще один заклад з розряду “нафталінових” – це меморіальний музей Івана Франка. Закладу вже 76 років. І, якщо узагальнювати, видається, що з цього часу ніби нічого не мінялося, крім хіба що лампочок у світильниках.
Але це не привід відмовити собі у візиті до будинку, де жив і творив видатний літератор Іван Франко.
Там досі зберігається його фортепіано та робочий стіл, на якому автентичні чорнильниця з ручкою, книги, гуцульський ніж для розрізування паперів, підсвічник, скринька для рукописів.
Сюди, на кінець довгої вулиці Івана Франка, варто прийти, хоча легше приїхати трамваєм, а заодно й розширити уявлення про старий Львів. Тут, у зеленому й безшумному просторі затишно розмістилися вілли, в яких на початку ХХ століття мешкала львівська еліта.
Серед них – родина Михайла Грушевського.
Будинок, у якому з 1908-го по 1914 рік жив майбутній голова Центральної Ради УНР, знаходився одразу поруч вілли Франка, відтак вони часто гостювали один у одного.
Тепер у будинку Грушевського – теж музей, до 1998-го року був філією музею Франка.
Ще кілька вілл далі по вулиці – нинішній центральний ЗАГС міста. За наявності часу й натхнення можна поспостерігати за львівськими нареченими та місцевими весільними традиціями.
Після відвідин музеїв та ЗАГСу можна повернутися в шумний центр – або ж продовжити спокійну мандрівку в Стрийському парку, в який впирається вулиця Івана Франка.
АДРЕСА: вул. І.Франка, 152-154
Парк, створений наприкінці ХІХ століття, є найбільшим у Львові. Сюди львів’яни приходять фотографуватися – із живими лебедями, або ж в оранжереї тропічних рослин, чи на фоні штучних замкових руїн, зведених наприкінці XIX століття.
У Стрийський парк львів’яни приходять фотографуватися із живими лебедями
Ще одне місце для фотосесій – новозбудований музичний фонтан “Івасик-Телесик”.
В теплий сезон по периметру парку їздить дитяча залізниця, машиністами і кондукторами якої є школярі.
А ще серед цікавий об’єктів – пам’ятник, присвячений першому футбольному матчу в Україні. У позаминулому столітті тут був стадіон, на якому 14 липня 1894 року зустрілися команди товариства “Сокіл” Львова і Кракова.
Тоді грали до першого голу. Львів’яни перемогли, забивши м’яч на 6-й хвилині .
Телефон рецепції: +38(067)113-6767
